Марія Матіос

Квест

Анкета

Интерактивное упражнение

Степан Васильченко

Письменники 20 століття

Украïнська лiтература XX столiття творилася переважно молодими лiтераторами,
якi черпали свою творчу наснагу в романтичному пiднесеннi, викликаному революцiєю
1917 року. Тому неоромантизм Лесi Украïнки, Ольги Кобилянськоï,
Олександра Олеся початку XX ст. модифiкується в революцiйний романтизм,
виразниками якого стали В Сосюра, В. Чумак, В. Блакитний, раннiй М. Хвильовий, А.
Головко, М. Кулiш, Ю. Яновський. Цей романтизм являв собою певне свiтопочування,
iдеологiчний настрiй i тому включав у себе i експресiоналiзм О. Довженка, i
фiлософський символiзм П. Тичини, i барокову вигадливiсть М. Бажана. Яскравими
талантами спалахнуло письменство в Галичинi та в емiграцiï (О. Телiга, О.
Ольжич, Ю. Липа, Є. Маланюк), на яке справляла великий вплив украïнська
радянська лiтература в перiод свого пiднесення в 20-тi роки. Саме в цей час
своï визначнi художнi цiнностi створили В. Стефаник, В. Винниченко, Б.
Лепкий, О. Олесь, М. Вороний, Л. Мартович.
Поезiя i проза першоï половини XX ст. приваблювали простотою, яскравими
художнiми деталями, нацiональним гумором. Цей лiтературний метод, названий
"соцiалiстичним реалiзмом", позначився на творчостi видатних митцiв, iмена яких
вiдомi далеко за межами Украïни,
- О. Гончара, А. Малишка, М. Стельмаха, О. Довженка, О. Вишнi.
З кiнця 50-х рокiв украïнська лiтература поповнюється обдарованою молоддю,
яка стає мiцною й потужною основою сьогоднiшньоï духовноï культури
Украïни: Лiною Костенко, О. Павличком, I. Драчем, В. Коротичем, Б. Олiйником,
О. Корнiйчуком.
Першi роки 80
Ї90 десятилiття не принесли украïнськiй лiтературi чогось несподiваного, але
з другоï половини 80-х картина почала дуже iнтенсивно змiнюватися. З'явилися
добiрки вiршiв В. Стуса, В. Симоненка, I. Калинця, до ранiш вiдомих iмен
прозаïкiв додалися iмена В. Барки, I. Багряного, У. Самчука, Гр. Тютюнника,
П. Загребельного, Ю. Мушкетика, Є. Гуцала, Ю. Мушкетика, Р. Iванчука, Г.
Тютюнника, В. Яворiвського та ще багатьох iнших, чиï твори становлять
гордiсть сучасноï украïнськоï лiтератури.

Словник української мови

ВІД РЕДАКЦІЙНОЇ КОЛЕГІЇ

Словник української мови в десяти томах — це перший в історії української лексикографії словник тлумачного типу. Створений він колективом лексикографів Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні Академії наук УРСР на базі величезного лексичного матеріалу, вибраного з найрізноманітніших літературних, фольклорно-етнографічних та інших джерел у широких хронологічних рамках — з кінця XVIII ст. і до наших днів.

Словник увібрав усе цінне з лексичних багатств української мови, зібраних і опрацьованих у попередніх лексикографічних працях дожовтневого і пожовтневого періодів, зокрема в рукописному Словнику української мови П. Білецького-Носенка, Малорусько-німецькому словнику Є. Желехівського (Львів, 1886), Словнику української мови за редакцією Б. Грінченка (К., 1907— 1909), Російсько-українському словнику (М., 1948), Українсько-російському словнику в шести томах (К., 1953—1963), Словнику мови Шевченка (К., 1964), у серії термінологічних словників та ін.

Він відображає стан і розвиток лексики сучасної української мови, справжній розквіт якої став можливим лише після Великої Жовтневої соціалістичної революції завдяки успішному здійсненню ленінської національної політики. Словник засвідчує значне поповнення лексико-фразеологічного фонду української мови, особливо у галузі науки, публіцистики, законодавства і ділової мови.

Відбиваючи сучасний стан словникового складу української літературної мови, Словник подає насамперед загальновживану лексику й фразеологію. Однак у межах можливого в ньому представлена й та частина української лексики, що відійшла до пасивного фонду, але свого часу побутувала досить широко і засвідчена як усною традицією, так і визначними майстрами слова.

У Словнику зафіксовано також чимало широко вживаних діалектизмів, застарілих слів, елементів розмовної лексики та ін. Проте це не порушує нормативного спрямування Словника, бо всі позанормативні слова мають відповідні пояснення і потрібні позначки, що характеризують їх місце в суспільній мовній практиці.

Охоплюючи великий і різноманітний щодо походження, функціонування і стилістичного використання лексико-фразеологічний матеріал, Словник української мови лишається тлумачно-нормативним словником. Цього досягнуто:

1) добором лексики для його реєстру; 2) поданням усталених граматичних форм та наголосів реєстрових слів відповідно до норм сучасного правопису; 3) стилістичною характеристикою слів і визначенням сфери їх уживання; 4) показом тих значень (і відтінків значень), які мають слова в літературній мові; 5) ілюстраціями, що дають живі приклади правильного вживання слів та підтверджують їх стилістичну характеристику.