Словник української мови

ВІД РЕДАКЦІЙНОЇ КОЛЕГІЇ

Словник української мови в десяти томах — це перший в історії української лексикографії словник тлумачного типу. Створений він колективом лексикографів Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні Академії наук УРСР на базі величезного лексичного матеріалу, вибраного з найрізноманітніших літературних, фольклорно-етнографічних та інших джерел у широких хронологічних рамках — з кінця XVIII ст. і до наших днів.

Словник увібрав усе цінне з лексичних багатств української мови, зібраних і опрацьованих у попередніх лексикографічних працях дожовтневого і пожовтневого періодів, зокрема в рукописному Словнику української мови П. Білецького-Носенка, Малорусько-німецькому словнику Є. Желехівського (Львів, 1886), Словнику української мови за редакцією Б. Грінченка (К., 1907— 1909), Російсько-українському словнику (М., 1948), Українсько-російському словнику в шести томах (К., 1953—1963), Словнику мови Шевченка (К., 1964), у серії термінологічних словників та ін.

Він відображає стан і розвиток лексики сучасної української мови, справжній розквіт якої став можливим лише після Великої Жовтневої соціалістичної революції завдяки успішному здійсненню ленінської національної політики. Словник засвідчує значне поповнення лексико-фразеологічного фонду української мови, особливо у галузі науки, публіцистики, законодавства і ділової мови.

Відбиваючи сучасний стан словникового складу української літературної мови, Словник подає насамперед загальновживану лексику й фразеологію. Однак у межах можливого в ньому представлена й та частина української лексики, що відійшла до пасивного фонду, але свого часу побутувала досить широко і засвідчена як усною традицією, так і визначними майстрами слова.

У Словнику зафіксовано також чимало широко вживаних діалектизмів, застарілих слів, елементів розмовної лексики та ін. Проте це не порушує нормативного спрямування Словника, бо всі позанормативні слова мають відповідні пояснення і потрібні позначки, що характеризують їх місце в суспільній мовній практиці.

Охоплюючи великий і різноманітний щодо походження, функціонування і стилістичного використання лексико-фразеологічний матеріал, Словник української мови лишається тлумачно-нормативним словником. Цього досягнуто:

1) добором лексики для його реєстру; 2) поданням усталених граматичних форм та наголосів реєстрових слів відповідно до норм сучасного правопису; 3) стилістичною характеристикою слів і визначенням сфери їх уживання; 4) показом тих значень (і відтінків значень), які мають слова в літературній мові; 5) ілюстраціями, що дають живі приклади правильного вживання слів та підтверджують їх стилістичну характеристику.